За пів години їзди від Житомирської траси розташоване затишне село Шпитьки, яке зберігає спадщину однієї з найбагатших родин цукрозаводчиків XIX століття. Сам панський палац був повністю розграбований та спалений під час революційних подій 1917–1920 років, проте на території садиби збереглися старовинна водонапірна вежа з червоної цегли, садибні стайні та затишний парк із віковими дубами. Цей напрямок підходить для спокійної заміської прогулянки, розвідки маловідомих архітектурних об’єктів та знайомства з промисловою спадщиною минулого.
Історичний контекст: садиба цукрових королів
Село має давню історію, проте його справжній розквіт припадає на кінець XIX століття, коли місцеві землі придбала родина Терещенків. Вони перетворили звичайну маєткову територію на передовий для свого часу господарський та палацово-парковий комплекс.
Основні віхи розвитку садибного господарства:
- розбудова палацу на два поверхи із вишуканим декором та елементами неокласицизму;
- закладка розлогого парку з екзотичними деревами, алеями та каскадом ставок;
- будівництво цегляного господарського двору, стайні, льоху та водонапірної вежі;
- впровадження новітніх аграрних технологій та забезпечення села робочими місцями.
Завдяки потужній будівельній базі та використанню якісної випаленої цегли інженерні споруди маєтку виявилися надзвичайно міцними, що дозволило їм простояти понад століття.
Архітектурний огляд: що збереглося до наших днів
Приїжджаючи на територію колишнього маєтку, варто спланувати піший маршрут між кількома збереженими об’єктами.
Старовинна водонапірна вежа
Головною візуальною домінантою локації є струнка водонапірна вежа, зведена з міцної червоної цегли у стилі неоготики. Вона виглядає як мініатюрний середньовічний замок завдяки декоративним зубцям у верхній частині та вузьким віконним прорізам, що нагадують бійниці. Споруда забезпечувала водою всю садибу, парові машини та парк. Зараз вежа стоїть без даху та внутрішніх перекриттів, проте її цегляні стіни чудово зберегли фактуру та міцність.
Панський парк і вікові дуби
Навколо збережених споруд простягається парк, який зараз має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Під час прогулянки парковою зоною можна побачити:
- трисотлітні дуби, які пам’ятають перших власників села;
- залишки центральної липової алеї, що вела до місця розташування колишнього палацу;
- систему занедбаних ставків, які раніше живилися з місцевих джерел;
- цегляні погреби та фрагменти підпірних стінок господарського двору.
Погреб та допоміжні садибні будівлі
Поруч із вежею розташований масивний арочний льох із товстими цегляними склепіннями. У задовільному стані збереглася будівля стайні, яку пізніше пристосували під місцевий будинок культури. Оглядаючи ці споруди, можна оцінити високу якість будівельних матеріалів, які використовували майстри XIX століття.
Сусідні цікаві локації для розширеного маршруту
Поїздку до водонапірної вежі зручно поєднувати з оглядом інших маловідомих пам’яток уздовж Житомирської траси.
Рекомендовані об’єкти поруч:
- Дерев’яна Покровська церква у селі Петрушки — пам’ятка народної архітектури із затишним подвір’ям.
- Садибний будинок у Ясногородці — місце для короткої зупинки перед візитом на місцеву страусину ферму.
- Лісові озера біля Мрії та Гурівщини — впорядковані зони для пікніків та сімейного відпочинку біля води.
Такий комплексний маршрут дозволяє наситити вихідний день різноплановими враженнями без виснажливих довгих переїздів.
Логістика та поради для відвідувачів
Щоб візит залишив лише приємні спогади, варто врахувати кілька практичних деталей перед виїздом.
Організаційні моменти для автотуристів та гостей:
- поїздка з Києва займає близько 35–40 хвилин (траса M06 у напрямку Житомира, повернути за вказівником на Шпитьки);
- громадським транспортом можна дістатися маршрутними таксі від станції метро «Житомирська»;
- локація вільна для відвідування, вхід на територію парку безкоштовний у будь-який час;
- для прогулянки парком та огляду територій потрібне зручне закрите взуття, оскільки стежки можуть бути зарослі травою;
- повноцінних ресторанів біля садиби немає, тому питну воду та перекус краще брати з собою або купувати в місцевих магазинах.
Відвідавши цей затишний куточок Бучанського району, ви побачите автентичну цегляну архітектуру та торкнетеся історії видатного українського роду.